РОЗОВ В.И. СУДЕБНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ ЭКСПЕРТИЗА В ГРАЖДАНСКОМ СУДОПРОИЗВОДСТВЕ // Юридическая Украина, 2003. – № 6. – С.27-34.
РОЗОВ В.І. СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ // Юридична Україна, 2003. – № 6. – С. 27-34.
У процесі розгляду цивільних справ перед судовими органами постають питання психологічного змісту, котрі потребують відповіді професійного психолога. Для з'ясування обставин, які мають психологічний зміст та значення для справи, призначають судово-психологічну експертизу, її може призначити суддя під час підготовки цивільної справи або суд у процесі розгляду справи. Експерт має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у розгляді справи, зобов'язаний з'являтися на виклик суду і давати правдивий висновок щодо поставлених йому запитань.
Висновок експерта, що містить відповіді на поставлені судом запитання, є одним із джерел прямих чи непрямих доказів, на основі яких встановлюється наявність або відсутність обставин, що досліджуються у справі. Висновок може містити опис обставин, щодо яких не було поставлено запитання, але які мають значення для вирішення спору по цивільній справі та обґрунтовують вимоги й претензії сторін.
У нормах цивільного й сімейного права психологічна складова виявляється як:
· основний зміст законодавчої норми («усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними», «моральна шкода»);
· істотний елемент оціночної категорії («під впливом помилки», обману», «насильства», «психічного тиску», «тяжкої обставини», «душевне страждання», «психічний стан», «психологічний тиск», «гідність», «честь», «ділова репутація», «індивідуальність», «сімейні відносини», «мотиви позову», «психічне насильство», «інтереси дитини», «духовний розвиток», «ставлення до виховання» або «здатність до виховання», «особа дитини», «мотиви усиновлення», «особисті якості» тощо).
Психологічну експертизу призначають, як правило, у разі, якщо психологічна складова має важливе правове значення, є істотною обставиною при розгляді цивільних справ: щодо визнання недійсним пра-вочину, укладеного громадянином, нездатним усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, укладеним під впливом помилки, обману, насильства, психічного тиску, тяжкої обставини; щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; щодо відшкодування моральної шкоди; щодо вирішення спорів про право на виховання дітей, про визнання шлюбу недійсним тощо.
В обов'язковому порядку, як правило, призначають психологічну експертизу неповнолітнього свідка та експертизу свідка з фізичними вадами (зокрема сенсорно-перцептивними), які не обмежують сприймання обставин, що цікавлять суд. Встановлюють здатність адекватного сприймання фактичних обставин, що досліджуються у справі.
Зупинимося на аналізі окремих видів експертизи.
У цивільних позовах щодо визнання правочину недійсним проводять психологічну експертизу (нездатності усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними, експертизу впливу помилки, обману, насильства, тяжкої обставини у момент учинення правочину.
Психологічна експертиза здатності усвідомлювати значення своїх дій ,
і (або) керувати ними
Відповідно до частини 1 ст. 225 Цивільного кодексу України, прийнятого Верховною Радою 16 січня 2003 року (далі — ЦК), «правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені».
Психологічним змістом цієї правової норми є (не)здатність усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними. У психологічному значенні йдеться про підструктуру особистості, яка стосується вольової довільної регуляції поведінки.
Психологічна оцінка особливостей вольової регуляції поведінки в момент укладання угоди дозволяє відповісти на питання щодо «вільного волевиявлення». У частині 3 ст. 203 ЦК зазначено, що «волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі».
Зупинимося на аналізі психологічного змісту поняття «воля». Воля — це здатність людини здійснювати свідомі дії, що забезпечує регуляцію суб'єктом своєї поведінки, діяльності та психічних процесів щодо значущих для особи мотивів і відповідно до свідомо поставленої мети. Психологічна структура вольової дії складається зі спонукання до здійснення вольової дії, уявлення й осмислення мети дії, усвідомлення способів, що потрібні для досягнення поставленої мети, наміру здійснити конкретну дію та її виконання. Отже, істотними характеристиками вольової регуляції поведінки в момент укладення угоди є усвідомленість, цілеспрямованість, навмисність та довільність, тобто дія вчинюється за власним свідомим рішенням.
Вольова регуляція – це завжди довільна дія. Довільна активність має набуте життєве значення, завжди є усвідомленою, формується і виявляється тільки в ситуації актуальної потреби чи життєвої необхідності, однак не є вимушеною і може бути замінена за власним вибором людини на іншу з таким самим життєвим значенням. Отже, довільна дія – це усвідомлений процес із набутим новим життєвим значенням (особистісним смислом), спрямованим на досягнення свідомо обраного людиною результату. Істотним є те, що дія саме спонукається, а не змушується життєвою необхідністю. Отож, свідомий, цілеспрямований, довільний вибір людиною мети здійснення правочину, поведінка в момент його вчинення відповідно до свідомого рішення – це істотна ознака здатності повною мірою усвідомлювати й керувати своїми діями.
Предметом цього виду психологічної експертизи є оцінка:
1) здатності повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними в момент здійснення правочину; 2) тимчасової нездатності свідомо приймати рішення; 3) впливу афекту, стресу й інших психічних (непатологічних) станів у співвідношенні з особистісними властивостями, які не виходять за межі психічної норми. Встановлення зазначених особливостей належить до компетенції психологічної експертизи, її завдання полягає в тому, щоб відповісти на запитання щодо здатності психічно здорової особи усвідомлювати сповна значення своїх дій і (або) керувати ними.
Для розуміння нездатності усвідомлювати свої дії (дефекту довільної регуляції) та (або) керувати ними доречним є психологічний аналіз зовнішніх і внутрішніх детермінант дії щодо вчинення правочину. Знання цього дозволяють правильно кваліфікувати (недійсність правочину, адекватно оцінити відповідні правові наслідки.
Психологічна експертиза помилки
Ще одним видом психологічної експертизи у справах про визнання правочину недійсним є судово-психологічна експертиза помилки. Відповідно до частини 1 ст. 229 ЦК України, «якщо особа, яка вчинила право-чин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням».
Законодавець визначає дві причини помилки: 1) помилка через «власну недбалість»; 2) помилка через «необережну поведінку» контрагента правочину.
Оціночна норма «помилка» має певний психологічний зміст. Розкрити його можна, проаналізувавши когнітивну підструктуру особистості: неадекватні знання та уявлення щодо обставин правочину тощо. У разі неадекватних уявлень усвідомленість і довільність вольової регуляції спрямовується помилкою, пов'язаною з неправильними знаннями про істотні обставини вчинення правочину.
Юридичне значення мають мимовільність, ненавмисність (необережна поведінка) однієї із сторін правочину, через яку сформувалася помилка, з одного боку, і, незнання позивача про істотні обставини вчинення правочину, з іншого. У зазначеному випадку помилкові уявлення виникають без стороннього впливу.
Предметом психологічної експертизи помилки є особливості когнітивної (пізнавальної) сфери особистості.
Пізнання — це процес пошуку (створення), збереження й відтворення знання. До власне пізнавальних процесів, результатом яких є знання, належать відчуття, сприймання, мислення. Крім того, у психології пізнавальної діяльності вирізняють універсальні психічні процеси. Їх ще називають «наскрізними», що проходять крізь будь-яку діяльність, Це пам'ять, увага й уява.
Помилки можуть бути пов'язані з будь-якими пізнавальними процесами. Психологи констатують, що цілком об'єктивні або ж цілком помилкові уявлення – явище рідкісне. Зазвичай, будь-які знання можуть містити помилкові елементи. Помилки можуть бути в уявленнях про істотні фактичні обставини правочину. Встановлено, що помилки можуть бути пов'язані з приписуванням вигаданих, не властивих обставинам ознак; об'єднанням не пов'язаних між собою фактів або ж перебільшенням чи зменшенням властивостей об'єкта (предмета); заміною реальних деталей обставин іншими тощо.
Чинниками помилкових явищ, як правило, є:
· психологічні особливості процесу сприймання фактичних обставин;
· фізичні умови, в яких сприймалася фактична обставина;
· сенсорні обмеження чи психофізіологічний стан аналізатора у момент сприймання обставин правочину;
· індивідуально-психологічні властивості, пов'язані з проявами особистості усприйманні фактів. Приміром, встановлено залежність сприймання від життєвого й професійного досвіду, статі, віку, рівня інтелекту, розвитку уяви, характеру, темпераменту, спрямованості особистості тощо;
· міжособистісні особливості сприймання, зокрема, ефекти й помилки міжособистісного розуміння;
· емоційний стан у момент сприймання стотної фактичної обставини й залежність ього стану від соматичної хвороби, вживання деяких лікарських препаратів, алкоголю. Встановлено, наприклад, що під вливом алкоголю спотворюється сприймання форми, розміру, кольору, швидкості, часу тощо;
· особливості пам'яті. Помилки і перекручування можуть виникати на етапі запам'ятовування, збереження й відтворення актичних обставин. Важливу роль у цьому відіграють закономірності процесу забування інформації.
Експертиза цих властивостей є важливою для доведення наявності помилки й причин її виникнення.
Якщо ж встановлено намір відповідача ввести в оману позивача, то ми маємо справу зі здійсненням правочину «під впливом обману».
Психологічна експертиза обману
Правовим наслідком учинення правочину під впливом обману є визнання судом його недійсності. Частина перша ст. 280 ЦК вказує на те, що «якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування».
Звернемося до аналізу психологічного змісту поняття «обман». Варто зазначити, що в повсякденному спілкуванні слово «обман» використовують як синонім понять «брехня» і «неправда». Однак у суворо психологічному розумінні ці слова мають різне значення. Брехня – це свідоме перекручування відомої суб'єкту істини: вона є усвідомленим продуктом мовної діяльності суб'єкта та має на меті ввести в оману співрозмовника. Брехня у психічно здорової, нормально розвиненої людини, зазвичай, обумовлена реальними мотивами і спрямована на досягнення конкретної мети.
На відміну від брехні, обман – це напівправда, що провокує людину, котра її сприймає, на помилкові висновки з достовірних фактів: повідомляючи деякі справжні факти, ошуканець навмисно приховує інші, важливі для розуміння відомості.
Неправда, на відміну від обману і брехні, ґрунтується на щирій омані, що свідчить про неповне знання щодо обставин, про які йдеться в повідомленні. Неправда, як і обман, ґрунтується на неповноті інформації, однак, на відміну від обману, той, хто говорить неправду, не приховує відомої інформації і не переслідує іншої мети, крім передачі неповного або перекрученого повідомлення.
Експериментально-психологічним шляхом встановлено, що обман, як і брехня, наявний в тих ситуаціях, в яких досягнення бажаного для індивіда результату є важким чи взагалі неможливим. Головне, що поєднує обман і брехню, — це свідоме прагнення людини спотворити істину.
Обман і брехня можуть бути детерміновані особистісними властивостями й ситуацією. Психологічні дослідження довели, що найчастіше брешуть особи з недостатньою толерантністю до стресу, підвищеною тривожністю, невротичністю, екстернальністю, демонстративною акцентуацією характеру, схильністю до протиправних дій тощо. Ситуативно обман частіше виникає там, де людина, яка бреше, має певну соціальну й моральну підтримку.
Для діагностики обману існує цілий арсенал психологічних методик, зокрема:
· аналіз мовних висловлювань;
· аналіз письмових текстів;
· аналіз невербальних ознак («невербальних детекторів») брехні;
· поліграфологічне дослідження (наразі у літературі зустрічаються дані про використання поліграфа у судово-психологічній експертизі);
·аналіз особистісних і ситуативних передумов обману.
Для діагностики обману істотним є виявлення мотиваційної складової, наявності наміру, бажання ввести кого-небудь в оману. Обман – це і є навмисне, свідоме, цілеспрямоване введення в оману, приховування істотних обставин правочину. Тому за наявності такого свідомого наміру будь-які дії з введення контрагента правочину в оману (умовчання, перекручування, приховування) може бути кваліфіковано як обман.
Психологічна експертиза впливу насильства
«Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним» (частина 1 ст. 231 ЦК).
Зміст цієї правової норми потребує аналізу психологічного змісту явищ психічного насильства, психічного тиску і психологічного примусу. У цьому контексті йдеться про ті аспекти вищезгаданих явищ, що стосуються впливу з метою спонукання людини до дій, які ґрунтуються на емоціях страху, усупереч її мотивам і бажанням, проти її волі. У такий спосіб психологічним чинником, що спонукає людину вчинити правочин, виступає страх. Він, як правило, може бути обумовлений прямими й непрямими погрозами, залякуванням. Змістом психологічного тиску може бути погроза здійснити насильство, погроза позбавити людину важливих для неї життєвих цінностей, а також фрустрації актуальних потреб.
Страх – це емоція, котра виникає в ситуаціях, що загрожують біологічному чи соціальному існуванню людини. Залежно від інтенсивності джерела погрози стан страху може варіюватися в досить широкому діапазоні: побоювання, страх, переляк, жах. Адаптивна роль страху полягає в тому, що він попереджає про небезпеку і спонукає шукати шляхи виходу з ситуацій, пов'язаних із такою небезпекою. Вчинення правочину в таких випадках і є одним із варіантів виходу з небезпечних ситуацій у разі психологічного тиску, погрози. Якщо джерело небезпеки є невизначеним чи неусвідомленим, то такий психічний стан називають тривогою.
Слід зазначити, що страхи можуть бути обґрунтованими і необґрунтованими. Психологічна експертиза обґрунтованості таких станів і зв'язок їх із діями відповідача дозволяє відповісти на запитання щодо наявності підстав для цивільно-правової відповідальності. Необґрунтовані страхи можуть обумовлюватися особистісними властивостями, такими, як тривожність, помисливість, підозрілість, боязливість тощо.
Отже, психологічна експертиза впливу насильства, тиску, примусу передбачає аналіз особистісних властивостей, психічних станів у момент укладання угоди, їхній зв'язок із діями відповідача, аналіз мотивів поведінки потерпілої сторони тощо.
Психологічна експертиза впливу тяжкої обставини
Ще однією підставою для визнання правочину недійсним є його вчинення під впливом тяжкої обставини. «Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину» (частина 1 ст. 233 ЦК).
Поняття «вплив тяжкої обставини» стане зрозумілим, якщо звернемося за поясненням до теорії стресу. Психологічний аналіз змісту поняття «стрес» робить можливим обґрунтування впливу тяжкої обставини (чи сукупності тяжких обставин).
Термін «стрес» використовують для позначення великого кола станів людини, що виникають як реакція на різноманітні екстремальні впливи (стресори). Розрізняють фізіологічні (надмірне фізичне навантаження, висока чи низька температура, больові стимули тощо) і психологічні стресори (погроза, небезпека, образа, інформаційне перевантаження тощо). Стрес виявляється на трьох рівнях; фізіологічному, психологічному і поведінковому. Різні форми стресових станів призводять до змін у функціонуванні психічних процесів, емоційних зрушень, трансформації мотивів дії, порушень рухової й мовної поведінки.
Одним із, видів стресових станів є травматичний стрес. Цей стан є інтенсивним та довготривалим і виникає у відповідь на сильні, несподівані, значущі для людини події, пов’язані з загрозою життю. Однією з психологічних характеристик травматичного стресу є усвідомленість травматичної події і стану, до якого ця подія призводить.
Психологи встановили, що найбільш сильними є так звані «людські стресори». Найтяжчими подіями вважають: смерть одного із подружжя, смерть дитини, судовий розрив шлюбу, смерть близького родича, фізичну травму чи хворобу, звільнення з роботи, вихід на пенсію, зміну в стані здоров'я члена родини, фінансові проблеми тощо. Сукупність цих тяжких для людини подій спричиняє інтенсивний і тривалий стрес з важкими наслідками.
Інтенсивність стресу залежить не тільки від зовнішніх обставин, а й від особистісних властивостей людини, таких, як локус контролю, психологічна стійкість, самооцінка тощо. Однак слід зазначити, що при впливі несподіваних і особливо значимих для особи тяжких обставин роль індивідуально-психологічних властивостей є меншою, ніж за неінтенсивного, слабкого і поступового впливу стресорів.
Оцінка травматичного стресу і його наслідків є також предметом психологічної експертизи моральної шкоди.
Психологічна експертиза моральної шкоди
Відповідно до частини 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Слід зазначити, що правовий зміст моральної шкоди, фізичного та душевного страждання релевантний психологічному змісту таких явищ, як «стрес», «травматичний стрес», «психічна травма», «емоційні переживання», «психічний і фізичний дискомфорт», «дезадаптація», «кризові стани». Вважаємо за доцільне розглядати ці явища як «психофізіологічну ціну» адаптації позивача у відповідь на порушення його прав. Тому адекватнішим психологічним еквівалентом правової норми «фізичні та душевні страждання» буде категорія «психофізіологічна ціна моральної шкоди». Отже, доречно для психологічного аналізу моральної шкоди застосовувати теорію адаптації й адаптивності. Згідно з цією концептуальною парадигмою «ціну» адаптації у відповідь на дії того, хто спричинив моральну шкоду, можна розглядати як ступінь тих психофізіологічних витрат (психосоматичні, емоційні, особистісні й соціально-психологічні зміни), що є прямими чи опосередкованими наслідками заподіяння моральної шкоди.
Моральна шкода, отже, може виявлятися на різних рівнях індивідуально-психологічної структури особистості: соціально-психологічному, особистісному, емоційному й психосоматичному. Соціально-психологічна «ціна» моральної шкоди виявляється в порушенні міжособистісних стосунків у колективі, в сім'ї. Особистісна «ціна» – в неадаптивних змінах різнорівне-вих індивідуально-психологічних властивостей (темпераменту, характеру, здібностей, пізнавальних та емоційно-вольових якостей, життєвих цінностей, мотивації тощо) внаслідок опосередкованого, пролонгованого впливу особи, котра завдала моральної шкоди. Емоційна «ціна» виявляється в негативних емоційних переживаннях, що виникли в результаті прямого впливу неправомірних дій відповідача. Емоційна ціна виявляється в порушенні настрою, виникненні стресу, напруги, фрустрації, тривоги, афекту, суму, образи, жаху тощо. Ці стани різняться за силою (інтенсивністю) і тривалістю. Психосоматичну «ціну» моральної шкоди може бути виявлено в різноманітних психосоматичних захворюваннях, фізичному самопочутті тощо. Отже, при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди слід дослідити різні рівні індивідуальності. Ступінь несприятливих неадаптивних наслідків є істотною обставиною для визначення розміру матеріальної компенсації заподіяної моральної шкоди. Зазначимо, що значення для психологічної експертизи мають не окремі психосоматичні, органічні, дезадаптивні порушення, а їхній вплив на психіку позивача, «глибину страждань».
Психологічна експертиза моральної шкоди передбачає:
· психологічну експертизу достовірності заяви позивача, підтвердження факту наявності моральної шкоди та її наслідків;
· психологічну експертизу індивідуально-психологічних властивостей, що є передумовами різного роду «страждань»;
· психологічну експертизу конфліктної взаємодії сторін спору;
· експертизу соціально-психологічної, особистісної, емоційної й психосоматичної «ціни» моральної шкоди у відповідь на дії відповідача.
Для оцінки «глибини фізичних та душевних страждань» необхідно враховувати: об'єктивну ситуацію, що склалася; особистісну (суб'єктивну) значущість ситуації для позивача; наслідки моральної шкоди для подальшого життя позивача.
Прогноз можна будувати на основі співвідношення «глибини страждань» і психодіагностичних досліджень особистості позивача, його типу темпераменту, характеру, наявності акцентуйованих рис, рівня адаптивності, особливостей психічних процесів, «Я-концепції» та інших прогностично значимих властивостей.
Для вирішення питання щодо розміру матеріальної компенсації слід також встановити вину заподіювача моральної шкоди.
Психологічна експертиза цивільно-правової вини
Різновидами цього виду експертизи є: психологічна експертиза вини заподіювача моральної шкоди; психологічна експертиза професійних дій, пов'язаних з керуванням технічними й транспортними засобами.
Психологічна експертиза вини заподіювана моральної шкоди передбачає дослідження залежності між його діями і «душевними стражданнями» позивача. Така залежність може бути: прямою, якщо сила впливу дорівнює інтенсивності страждань; опосередкованою, якщо інтенсивність страждань обумовлюється особистісною значимістю обставин та індивідуально-психологічними властивостями потерпілого.
Психологічна експертиза професійних дій, пов'язаних з керуванням сучасною технікою, передбачає:
· оцінку психічного стану (втоми, стресу, напруження тощо) у момент вчинення дії, що має правові наслідки;
· психологічний аналіз ситуації, в якій було виконано дію і причин виникнення психічних станів у цей момент (час доби виконання дії; загострення хронічної хвороби; порушення режиму роботи й відпочинку тощо);
· психологічну оцінку когнітивної, емоційно-вольової і рухової складової дії (час і швидкість реакції на подразник, усвідомленість, вольовий контроль за дією, особливості прийняття рішення в екстремальних умовах, самоконтроль, характеристики довільної регуляції дії тощо);
· аналіз мотиваційної складової дії (структура, зміст мотивації, виявлення головних і другорядних мотивів, аналіз установок, прагнень, бажань, потреб).
Результати судово-психологічної експертизи можуть мати істотне доказове значення при визначенні й кваліфікації різних форм цивільно-правової вини.
Психологічна експертиза при вирішенні цивільних справ
за Сімейним кодексом України
Ще одним видом психологічної експертизи в цивільному процесі є експертиза в сімейних справах, справах щодо права на виховання дитини, щодо різноманітних спорів у сімейно-шлюбних відносинах.
Потреба в судово-психологічній експертизі при вирішенні сімейно-шлюбних спорів обумовлюється великою кількістю оціночних правових норм у Сімейному кодексі України, що мають психологічний зміст, зокрема: «взаємини», «мотиви позову», «стан», «не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними», «психічне насильство», «духовний розвиток», «умови виховання», «інтереси дитини», «спілкування», «перешкоди в спілкуванні», «ставлення до дитини», «думка дитини», «ставлення до виховання», «мотиви усиновлення», «взаємовідпо-відність усиновлювача та дитини», «особа дитини», «сімейні відносини», «вікові особливості», «особиста прихильність», «психологічно небезпечні умови», «жорстоко поводяться», «поведінка», «особисті якості особи», «бажання дитини» тощо.
Класифікація правових норм за істотними психологічними ознаками дозволяє виділити кілька видів судово-психологічної експертизи в сімейних справах: психологічна експертиза нездатності повною мірою усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними; психологічна експертиза особистісних якостей батьків, опікунів, усиновлювачів; психологічна експертиза умов виховання і розвитку; психологічна експертиза спілкування й взаємодії в сім'ї; психологічна експертиза міжособистісних стосунків і психологічної сумісності; експертиза психологічно небезпечних умов тощо.
Судово-психологічна експертиза повинна спиратися на досягнення сучасного рівня розвитку психології, на встановлені наукові факти й закономірності щодо вікової психології розвитку дитини, психологічних умов виховання, психології міжособистісних стосунків між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми, психології сімейного конфлікту, психологічної сумісності тощо.
У методичному плані психологія має у своєму розпорядженні велику кількість психодіагностичних методів для оцінки обставин, що мають доказову силу при ква-. ліфікації спірних правовідносин у сімейних справах, спорах щодо права на виховання дітей, вирішенні питання/щодо усиновлення чи його скасування, суперечках щодо проживання дитини, позовах щодо позбавлення чи поновлення батьківських прав, призначенні опікуна або піклувальника.
Підсумовуючи, зазначимо, що судово-психологічна експертиза в цивільному судочинстві є одним із джерел доказів обставин, що мають психологічний зміст, допомагає адекватно кваліфікувати спірні правовідносини, сприяє всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи.